January 23rd, 2017

вуаль

зимние клаптики

Дорогою до Києва відкриваються чудові засніжені краєвиди, які не встигаєш піймати в об’єктив. Ті сосни вражають величчю, а снігове мереживо досконалою витонченістю… Ховаєш об’єктив і ловиш їх поглядом, і тішишся тим, що це твоя країна така невимовно гарна.
У Києві біжимо вулицями, на яких три роки тому Україна відстоювала право бути собою. Інститутська, Грушевського… Ми біжимо на зустріч, а тілом біжать мурахи від спогадів…
У Верховну Раду не можна проносити гранати і прохід там через металеву рамку, аби таки ніхто не сховав у пазусі гранату чи покришку, наприклад. А ще в них дуже красиві ліфти, в одному з яких я трохи помордувалась дорогою назад.  Але головне, що ми там плідно попрацювали.  І є надія на позитивні зміни в освіті, і не тільки.
Дорогою додому пишу в нотатнику, що ще потрібно зробити і малюю дерево, яке більше схоже на артишок.  Але то ж і не так важливо, головне, що в задоволення.  Усе, що було того дня, було в задоволення.
Collapse )